Зв’язне мовлення має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої творчості.
Зв᾽язне мовлення поділяється на діалогічне і монологічне.
Діалог – це розмова двох осіб, за допомогою якої відбувається обмін думками. Він відбувається у певній ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою, жестами.
Монолог – це мовлення однієї особи, звернене до самого або до слухачів. Монологічне мовлення не підтримується ситуацією або запитаннями, як діалог, він адресований не одній людині, а слухачам.
Провідним методом розвитку діалогічного й розмовного мовлення у повсякденному житті є розмова вихователя з дітьми. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Вихователь упродовж дня постійно спілкується з дітьми, організовує з ними розмову з будь-якого приводу. Для виникнення розмови необхідна довірлива, спокійна атмосфера у групі, повага з боку дорослих до особистості дитини, її інтересів, нахилів, настрою. Розмова повинна відбуватись у невимушеній, вільній, партнерській формі обміну репліками, запитаннями, поясненнями, вказівками, оцінками тощо.
Розвитку діалогічного мовлення сприяє також прийом створення спеціальних мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння домовлятися, запитувати співрозмовника, дотримуватися правил мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, доводити свою позицію.
Ефективним методом розвитку діалогічного мовлення дітей є дидактичні ігри та вправи. Наприклад, у дидактичній грі «Телевізійне інтерв᾽ю» (вчимо звертатися до інших із запитаннями, відповідати на поставлені запитання).
Різновидом діалогічного мовлення є полілог – розмова кількох осіб, учасників спілкування. Полілог ще називають проблемною бесідою, оскільки діти спільно шукають відповіді на проблемні запитання. Вихователька виступає у ролі режисера.
Провідним методом розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку на заняттях є бесіда – організована, цілеспрямована розмова виховательки з дітьми з певної теми, яка складається із запитань і відповідей. Зміст бесід повинен бути педагогічно цінним, відповідати віку дітей, сприяти їхньому гармонійному розвитку. Наприклад, бесіди про факти і явища суспільного життя: «Київ – головне місто України», «Ми любимо своє село» і т.д.
Творчі розповіді на основі уяви– найважчі для дітей, тому здебільшого їх проводять з дітьми старшого дошкільного віку. У навчанні дітей розповіді застосовуються різні прийоми, зокрема:
– спільна розповідь,
– зразок розповіді виховательки,
– план розповіді,
– складання розповіді за частинами,
– колективне складання розповіді,
– моделювання,
– запитання, вказівки тощо
Методика навчання дошкільників описових розповідей
Описова розповідь – це послідовний і логічний виклад усіх властивостей, ознак, зовнішнього вигляду, структури предмета, якоїсь події, явища. У ЗДО використовуються різні види занять для навчання дітей описових розповідей:
- опис іграшки (однієї або групи іграшок);
- опис реальних предметів;
- опис картин, предметних картинок;
- дидактичні ігри, які передбачають опис наочного матеріалу: «Загадки», «Крамниця», «Школа» тощо;
- порівняльно-описова розповідь за двома-трьома предметами чи картинками; порівняльно-описова розповідь за двома сюжетними картинками.
Метод навчання дітей розповіді за сюжетними дидактичними картинами
Навчання дітей розповідати за сюжетними дидактичними картинами проводяться тільки на заняттях з розвитку мовлення за знайомими дітям картинами, які вони розглядали на заняттях з ознайомлення дітей із предметним і соціальним довкіллям та ознайомлення дітей із природою. У класичній методиці основним прийомом навчання розповіді за сюжетною картиною є зразок розповіді вихователя.
Методика навчання дітей розповіді із власного досвіду
Розповіді із власного досвіду – це розповіді про реальні події, свідками або учасниками яких були самі діти. Їх можна умовно поділити на такі види:
- розповідь на запропоновану вихователькою тему;
- розповідь про цікавий випадок із свого життя.
До складання розповідей із власного досвіду бажано залучати дітей із молодшого дошкільного віку в процесі щоденних індивідуальних розмов стимулювальними запитаннями.
Своєрідним видом розповіді із власного досвіду є складання дітьми листів, яке проводиться на заняттях. Наприклад: «Лист хворій дитині», «Лист до героїв казки «Цап і баран» тощо.
Використані джерела:
1. Методика розвитку мовлення та навчання рідної мови дітей раннього і дошкільного віку. Алла Богуш, Наталія Маліновська. Київ, 2022.